Улюблене свято закарпатців – Різдво Христове, невід’ємною частиною якого є колядування. Особливо різноманітне воно у гірських селах.
«Іноді сусідні населені пункти на Верховині можуть мати різні пісні і традиції, пов’язані з колядою. В усякому разі, Різдво Христове яскраво відображає відданість горян усьому, що, наче дорогий скарб, прийшло з минулого. Міцно тримається традиція гуртів колядників, які ходять від хати до хати, прославляючи піснями народження Ісуса. Побутує багато різдвяних колядок, зокрема й з екологічними мотивами. А є колядки, які ще не зафіксовані письмово фольклористами, тож у цій царині на них чекає ще чимало роботи. Ми також до неї долучимось: плануємо видати збірник колядок про відповідальність за творіння», – каже директор Інституту еколого-релігійних студій Олександр Бокотей.
Сьогодні, у переддень Різдва Христового, розповідаємо нашим читачам про те, як готуються до коляди в одному з найбільш високогірних сіл України – Синевирській Поляні.
У цьому населеному пункті щороку на Різдво ходить кілька десятків гуртів колядників. Тут, як ніде інде, бережуть традиції великого свята. Колядувати ходять і великі, і малі. Їхні гурти можна поділити на три види: гурт малих колядників; пастирі; церковна коляда.
Перші формуються школярами 1 – 4 класів. Діти, часто без допомоги дорослих, готуються до колядування. Передусім, майструють шестикутну зірку, яку потім обклеюють всілякими прикрасами. Зірка, що крутиться – невід’ємний атрибут усіх гуртів. Коли він готовий, діти збираються вдома в одного з членів гурту і проводять репетицію різдвяних пісень, яких вони навчені ще з раннього дитинства.
Пастирі – колядники віком від 12 до 17 років. Такий гурт складається з п’яти осіб; кожен має свою роль. Вони демонструють своєрідну театралізовану дію, дійовими особами якої є три пастирі, дід та чорт. Перший пастир, під час колядування, крутить зіркою, а другий та третій – тримають однометрові дерев’яні хрести з дзвіночками. Поверх теплого одягу вони одягають вишивану сорочку, а на голові конусоподібна шапка з картону, обклеєна всілякими прикрасами у формі шестикутних зірок, півмісяців, хрестів. Дід – колядник з наклеєною бородою, одягнутий у вівчарську гуню; в руках палиця. Чорт – член гурту з рогатою маскою нечистої сили. Ця дійова особа одягається в чорний одяг, а в руках – дерев’яні вила. Театралізована дія пастирів полягає у тому, що, крім співу колядок, між членами гурту відбувається розмова про народження Спасителя. У розповідь про добру новину втручається чорт, який і спричиняє конфлікт, однак, усе закінчується тим, що нечисту силу виганяють, а праведні пастирі з дідом продовжують співати різдвяні колядки.
Гурт церковних колядників – це люди, яких місцева церковна громада уповноважила нести добру новину про Різдво Христове. Члени гурту, переважно, дорослі, які співають під супровід баяну. Незамінним атрибутом цих колядників, окрім шестикутної зірки, є вефлієм – невеличкий, гарно прикрашений будиночок, який носять від хати до хати. Він символізує місто народження Ісуса.
Членами гуртів колядників є, переважно, хлопці, рідше – дівчата. Колядникам раді в кожній хаті. Їх чекають з нетерпінням, а за спів і добрі побажання, згідно усталеної традиції, їх нагороджують певною сумою грошей. Збережені традиції і обряди примножують радість чудового релігійного свята Різдва.
Інформаційна служба ІЕРС